Опис: Антикварна картина невідомого художника
«УКРАЇНСЬКА ДЖУЛЬЄТТА»
за мотивами повісті М. Коцюбинського
«Тіні забутих предків» ( 1911 р.) *
в розкішній старовинній рамі з позолотою.
Жанр: ПАСТОРАЛЬ.
Техніка: олія. Матеріал: картон.
Стиль: РОМАНТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ.
Період створення: перша половина ХХ ст.
Розміри твору: 68 х 55 см. Розміри художньої рами: 87 х 74 х 8 см.
Вага: 8,5 кг
Походження: Закарпатська обл., м.Хуст.
Стан: картина і рама збереглись відмінно.
Картина наповнена світлом, вона дивно ніжна і лірична, незважаючи на буденність зображеного на ній сюжету: скромно зодягнена дівчина –пастушка з довгим посохом у руках слідкує за отарою овець, які мирно пасуться на крутосхилі вздовж лісової дороги карпатського пралісу, а вдалині ледь-ледь синіє водна гладінь чи то Синевиру, чи то Черемошу. Віковічні дерева, що символізують древність і велич карпатського краю, зображені підкреслено велетенськими і на їх фоні постать юної пастушки здається особливо тендітною, але саме вона є центральною фігурою картини. Бо кожен, хто хоч раз читав повість «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ», побачить в цій постаті заквітчаної червоною хустиною пастушки у простенькій спідниці та вишиванці чарівну гуцулку – « Йванкову Марічку», яку літературознавці охрестили «українською Джульєттою». Вперше побачивши цю роботу, серце кожного українця радісно защемить, бо він побачить на полотні щось наше, рідне, українське, давнє, призабуте, справжнє: сцени забутих часів, «тіні забутих предків», за багатозначним висловом М. Коцюбинського.
І кожен українець буде вдивлятись в цю картину, що зображує велич і могутність карпатського пралісу і віковічність традицій наших предків, що вміли жити в гармонії з рідною землею, і буде згадувати щось своє, далеке, рідне, призабуте, покинуте, але таке дороге серцю і душі. І наче несподівана раптова велетенська хвиля, прилинуть хвилюючі душу і серце спогади про ті часи, які вже ніколи не вернуться. І ніби як у якомусь зачарованому калейдоскопі, в уяві за лічені секунди промайнуть картини з далекого дитинства, юності і молодості, все буквально за мить перемішається в душі, бо блисне світлий спогад радості першого кохання,
а вже за мить серце прониже щемний біль перших втрат і нездійсненних мрій. Все давно пережите і призабуте у суєті сьогодення раптово прилине у спогадах, неначе в в тій відомій пісні: червоне – то любов,
а чорне – то журба… І жоден справжній українець не зможе швидко відірвати погляд від цієї пасторалі, він бачитиме в дівчині на картині не якусь француженку, а образ свого першого і такого тепер недосяжно далекого кохання - свою рідну «Марічку» - нехай не таку манірну, але таку звабливу, нехай бідно зодягнуту, але таку багату душею, таку близьку, але водночас недосяжно далеку, бо ж «молодість не вернеться, не вернеться вона»…
Антикварна картина невідомого художника
«УКРАЇНСЬКА ДЖУЛЬЄТТА»
за мотивами повісті М. Коцюбинського
«Тіні забутих предків» ( 1911 р.)*
в розкішній старовинній рамі з позолотою.
Жанр: ПАСТОРАЛЬ.
Техніка: олія. Матеріал: картон.
Стиль: РОМАНТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ.
Період створення: перша половина ХХ ст.
Розміри твору: 68 х 55 см. Розміри художньої рами: 87 х 74 х 8 см.
Вага: 8,5 кг
Походження: Закарпатська обл., м.Хуст.
Стан: картина і рама збереглись відмінно.
Картина наповнена світлом, вона дивно ніжна і лірична, незважаючи на буденність зображеного на ній сюжету: скромно зодягнена дівчина –пастушка з довгим посохом у руках слідкує за отарою овець, які мирно пасуться на крутосхилі вздовж лісової дороги карпатського пралісу, а вдалині ледь-ледь синіє водна гладінь чи то Синевиру, чи то Черемошу. Віковічні дерева, що символізують древність і велич карпатського краю, зображені підкреслено велетенськими і на їх фоні постать юної пастушки здається особливо тендітною, але саме вона є центральною фігурою картини. Бо кожен, хто хоч раз читав повість «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ», побачить в цій постаті заквітчаної червоною хустиною пастушки у простенькій спідниці та вишиванці чарівну гуцулку – « Йванкову Марічку», яку літературознавці охрестили «українською Джульєттою». Вперше побачивши цю роботу, серце кожного українця радісно защемить, бо він побачить на полотні щось наше, рідне, українське, давнє, призабуте, справжнє: сцени забутих часів, «тіні забутих предків», за багатозначним висловом М. Коцюбинського.
І кожен українець буде вдивлятись в цю картину, що зображує велич і могутність карпатського пралісу і віковічність традицій наших предків, що вміли жити в гармонії з рідною землею, і буде згадувати щось своє, далеке, рідне, призабуте, покинуте, але таке дороге серцю і душі. І наче несподівана раптова велетенська хвиля, прилинуть хвилюючі душу і серце спогади про ті часи, які вже ніколи не вернуться. І ніби як у якомусь зачарованому калейдоскопі, в уяві за лічені секунди промайнуть картини з далекого дитинства, юності і молодості, все буквально за мить перемішається в душі, бо блисне світлий спогад радості першого кохання,
а вже за мить серце прониже щемний біль перших втрат і нездійсненних мрій. Все давно пережите і призабуте у суєті сьогодення раптово прилине у спогадах, неначе в в тій відомій пісні: червоне – то любов,
а чорне – то журба…І жоден справжній українець не зможе швидко відірвати погляд від цієї пасторалі, він бачитиме в дівчині на картині не якусь француженку, а образ свого першого і такого тепер недосяжно далекого кохання - свою рідну «Марічку» - нехай не таку манірну, але таку звабливу, нехай бідно зодягнуту, але таку багату душею, таку близьку, але водночас недосяжно далеку, бо ж «молодість не вернеться, не вернеться вона»…
Коментарі 2