Слідами мандрів ікони Богородиці Холмсько

мягкая обложка

Дослідження, присвячені одному мистецькому артефакту, зазвичай подібні до садово-паркових лабіринтів, де від центру розбігаються численні маршрути, а кількість представлених сюжетів розмислу вимірюється десятками. Структуру дослідження мистецтвознавиці й культурологині Оксани Ременяки підпорядковано хронологічному принципові, але її книжка таки нагадує сад, в осерді якого – чудотворна ікона Богородиці Холмської. Книжка засвідчує особистісний характер дослідницького інтересу авторки до артефакту, втраченого на початку ХХ століття, віднайденого на межі тисячоліть і відреставрованого на початку ХХІ століття. Лише зрідка Ременяка вдається до емоційного захоплення твором релігійного мистецтва й патетичного наголошування зв’язку ікони з історією українського державотворення. Натомість частими у праці є акуратні натяки на неможливість для авторки обмежитися суворою мистецтвознавчою, історичною чи культурологічною аналітикою – присвята батькам, перевага оповіді над аналізом, пріоритет полісюжетности в міркуваннях, відкриті фінали розділів, уникання однозначних висновків щодо ролі певних осіб в історії мандрів ікони в різні епохи. Дослідження виразно міждисциплінарне – із домінантою культурології та мистецтвознавства, з неодмінною наявністю підходів історичних, філософських і релігієзнавчих студій. Немає приводу ставити під сумнів монографічний характер праці Ременяки, однак авторка прагне вийти за рамки суто наукового дискурсу. Часом їй це вдається, і тоді оповідь набуває майже художньої рельєфности, зазвичай властивої мистецтвознавчим есеям.
Джерельною базою дослідження є матеріяли XVII–XVIII століть, архівні документи й публікації міжвоєнної преси ХХ століття. Показово, що сама авторка означила книжку не як розвідку, а як розповідь. На її думку, історія мандрів ікони Богородиці Холмської не має сенсу і поза історико-політичним контекстом декількох епох, у якому вона перебувала, і поза долями людей, які рятували витвір від загибелі. На перший погляд, авторка обирає простий варіянт викладу: починає з короткого опису апостольських ікон України, іде від часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави Данила Романовича крізь визвольну війну Богдана Хмельницького та події двох світових воєн до 1996 року, коли ікона опинилась у Луцьку, і завершує 2000 роком, коли її було передано державі Україна. Нині цей витвір сакрального мистецтва прикрашає експозицію Музею волинської ікони.
Не всім епізодам мандрів ікони авторка приділяє однакову увагу. Коротко представлено історію її подорожі з Візантії на культурний ґрунт Київської Русі й згодом до міста Холма, столиці Галицько-Волинського князівства, розлогішою є оповідь про XVI–ХVII століття, роль ікони у битві під Берестечком та змагання за неї у ХІХ–ХХ століттях. Вочевидь, згадані долі окремих людей часом губляться за контекстом розгортання історичних подій, проте загалом оповідь виявляється спогадом про більш і менш відомих осіб, які оберігали мистецький артефакт, пам’ять про нього і знання про його значення в українській культурі: Івана Огієнка, Наталі Полонської-Василенко, Михайла Корниловича, Всеволода Волкановича, Антонія Юнака, Миколи Прахова, отця Гавриїла Коробчука, Надії Коробчук-Горлицької, Віктора Ревухи, Миколи Черенюка.
Монографія має декілька сюжетних ліній осмислення історичних перипетій і мандрів ікони. Увиразнити їх у другій частині книжки допомагають ілюстрації та вміщені у додатках архівні документи. Найяскравішими є розділи про чудеса Холмського образу Богородиці (майже автономний нарис про барокову «Книгу про чудеса св. Холмської ікони» та постать Якова Суші), про її коронацію та зв’язок з історією Холмщини ХІХ століття. Хоча прикмет науково-популярного тексту у книжці мало, перелічені розділи могли би зацікавити широке коло читачів за умов доповнення тексту примітками довідкового характеру. Та й оповідь про вимушені мандри ікони початку ХХ століття, її повернення з Москви, зникнення і долі тих, хто її оберігав, могла би стати основою для сценарію документального фільму, як і долі учасників мистецького гуртка «Спокій», що діяв у Варшаві між двома світовими війнами. Авторка не просто окреслює історичні, культурні й політичні обставини, що зумовили винесені в назву книжки мандри ікони, а представляє фактично хронологію-біографію, ніби описує життєвий шлях витвору мистецтва на тлі переплетінь доль багатьох поколінь людей, на чиї життя вона вплинула і які вплинули на її долю, химерно переплетену з долею України.