Фучігашира: дивовижний дизайн функціональних елементів на рукоятках самурайських мечів

Фучігашира – це пара однакових аксесуарів для меча, що складається з фучі (яп. 縁 – коміра біля основи руків'я меча) і кашира (яп. 頭 – навершя на кінці руків'я меча).

Фучі слугують як функціональним, так і декоративним компонентом кріплення меча. Вони часто створювалися майстрами в одному дизайні з кашира (навершям), щоб відповідати загальному оформленню катани (коширае). 

Ранні варіанти фучі і кашира виготовляли з рогу. Перевагу віддавали рогу буйвола, оскільки він був чорним – навіть якщо його чорне лакове покриття стиралося, це не було помітно. У пізніші періоди (починаючи з Муроматі 1336–1573) більш популярним матеріалом став метал, який замінив ріг. 

Як і багато інших кріплень для самурайських мечів, фучі та кашира часто робили із сякудо – сплаву міді та золота, який покривали штучною патиною для надання виробам темного кольору. А також із сібуічі – мідно-срібного сплаву, покритого штучною патиною різних відтінків. Фучігашира виготовлені з сібуічі та сякудо майстри часто інкрустували шматочками таких металів, як мідь, срібло і золото, щоб створити контраст. 

Зазвичай у нижній частині фучі знаходилася припаяна пластина з отвором для хвостовика меча. Іноді на нижній пластині майстри залишали свій підпис, що містив інформацію про місце проживання творця, дату й іноді ім'я другого майстра-помічника. Однак зрідка зустрічаються томодзоко-фучі (яп. 共底縁), які не мали припаяної пластини з отвором для хвостовика меча. 

Фучі знаходився в основі руків’я меча, скріплюючи дві дерев'яні половинки рукояті (яп. 柄 – цука). Найчастіше фучі розташовувався між руків'ям і цубою, але на вакідзасі і танто він міг збігатися з гирлом піхов. 

Кашира може мати різну форму: від округлої до куполоподібної. Обплетення руків’я самурайських мечів (яп. 柄糸 – цука-іто) проходила через отвори кашири, утримуючи її на місці. Кашира захищала конструкцію руків’я катани, запобігаючи зсуву обплетення (цука-іто) і шкіри ската.

Фучі та кашира часто прикрашалися зображеннями квітів, листя, трави, комах, тварин, міфічних істот і божеств, людей, а також пейзажами, геометричними орнаментами, комбінацією японських, китайських і західних мотивів. 

Цікавим був простий візерунок нанако (з яп. рибна ікра), який наносили на метал шляхом штампування тонким пуансоном із заокругленим порожнистим кінцем. Дизайн фучігашира відображав естетику конкретного історичного періоду Японії, а також смаки і стиль власника катани. 

У період Едо (1603–1867) самураї носили дайсьо – набір із двох мечів: катани і вакідзасі. На дайсьо встановлювали коширае (руків'я, цуба і піхви) однакового дизайну, тож фучі і кашира на обох мечах збігалися за оформленням.

Сьогодні фучігашира становлять інтерес для колекціонерів східної зброї і предметів мистецтва. Найкрасивіші та найцінніші з цих парних аксесуарів представлені в колекціях великих музеїв світу.