Пневматична зброя XVII–XIX століть: рушниці та пістолети з кулястими резервуарами

Більшість людей сьогодні вважає пневматичну зброю відносно сучасною, винайденою у ХХ столітті. Однак це не так, оскільки перша згадка про пневматичну зброю з повітряним резервуаром датується 1605 роком, коли видатний французький зброяр Марен ле Буржуа (1550–1634) створив пневматичну рушницю, що мала 92-сантиметровий ствол та стріляла сталевим дротиком. 

Із записів французького математика Давида Ріво де Флюранса відомо, що пневматична рушниця Марена була ефективною на дистанції до 200 метрів.

У XVII столітті багато зброярів експериментували і виготовляли різні варіанти пневматичної зброї. Одним із таких винахідників був математик Дені Папен (1647–1713), який на початку 1670-х років експериментував із використанням стисненого повітря для запуску кулі. У 1675 році Папен переїхав до Лондона, де спільно з англійським фізиком Робертом Бойлем (1627–1691) розробив знімний резервуар для стисненого повітря у формі кулі.

У 1686 році англійський письменник Джон Івлін продемонстрував своїм колегам у Лондонському королівському товаристві першу дульнозарядну пневматичну рушницю з кулястим резервуаром для стисненого повітря. Для використання кулястого резервуара був потрібен тільки один клапан, що знижувало ризик витоку повітря. До того ж резервуар можна було швидко замінити запасним.

Пневматичні рушниці і пістолети з кулястим резервуаром для стисненого повітря були популярні в період з 1720 до початку 1800-х років, і виготовлялися одними з найкращих німецьких і англійських зброярів. Залежно від розміру, одного кулястого резервуара, заповненого стисненим повітрям, вистачало, щоб зробити приблизно від 10 до 20 пострілів. Зазвичай такі резервуари виготовляли з міді, латуні або сталі.

На більшості пневматичних рушниць кулясті резервуари були встановлені під стволом, але іноді зустрічалися моделі, де резервуар для стисненого повітря встановлювали над ударно-спусковим механізмом – його було злегка зміщено убік, щоб не закривати мушку і не заважати прицілюванню. 

У багатьох рушницях з кулястим резервуаром та інших типах старовинної пневматичної зброї був встановлений механізм ударно-кремінного замка, щоб візуально не відрізнятися від класичної вогнепальної зброї. До кінця XVIII століття пневматична зброя здебільшого була дульнозарядною, і найчастіше тільки пістолети виготовляли казнозарядними. На початку XIX століття зброярі стали виготовляти казнозарядні пневматичні рушниці, що значно полегшувало процес заряджання і прискорювало стрільбу. 

Пневматичну зброю в XVIII і XIX століттях могли дозволити собі лише аристократи і багатії, які в основному використовували її на полюванні. Модель рушниці із кулястим резервуаром була дещо незручною і важила більше за звичайні мушкети, але це не сильно вплинуло на її популярність серед заможних покупців. Пістолети випускалися рідко і були вкрай незручними через форму резервуара, який необхідно було щоразу знімати перед тим, як заховати зброю в кишеню.

Варто зазначити, що кілька років тому любителі старовинної зброї провели експеримент, використавши пневматичну рушницю з кулястим резервуаром. У результаті ентузіасти з'ясували, що при повному резервуарі куля калібру 9,5 мм має убивчу силу на дистанції близько 100 метрів. А на відстані 35 метрів вона наскрізь пробиває соснову дошку товщиною 3 см.

Сьогодні пневматичні рушниці з кулястими резервуарами для стисненого повітря є класичною і впізнаваною пневматичною зброєю XVII – початку XIX століть, яку можна зустріти у великих музеях світу і на аукціонах антикварної зброї.