27 грудня 2023, 15:19

Як українці здавна до зимових свят готувалися

Для українців в давнину очікування зимових свят було сповнене радості. Люди починали готувати простір до дива, до світла, адже Різдво – особливе свято, яке дарувало надію.

Це були важливі дні, щоб зібратися всією родиною й вшанувати рід. Попросити родинного добробуту на наступний рік, та загадати оберігати й плекати оселю й господарство.

Так кортить хоч трішечки підгледіти, як саме виглядала підготовка українців до зимових свят. Пропоную тихенько це зробити… а заодно подивимось, що дійшло й до наших часів.

На теренах нашої країни до появи християнства люди вірили в різних богів та наділяли їх владою над природою. Коли ж християнство почало приживатися на українській землі, люди ще продовжували дотримуватись язичницьких ритуалів. Тож найоптимальнішим варіантом було зберегти багатовікові звичаї й трансформувати їх у релігію. Так і сталося: давні ритуали прижилися й мають іншу назву.

Різдво (до християнства до речі, це був день народження сонця) – дуже шановане свято для кожної родини: як колись, так і в переважній більшості сьогодні.

Різдву передував Святвечір (передріздвяна вечеря), й закінчувалися святці (комплекс зимових релігійно-традиційних свят) на Водохреща (або Водосвяття).

Але готуватися до цих дійств починали задовго до їх настання.

Етнологиня Наталія Громова розповідає в інтервʼю для видання «Українська правда. Життя»: «Обряди поділялися на дві категорії. Одні стосувалися підготовки, а інші – безпосередньо святкування. Все те, що відбувається до сходження першої зірки – тривала підготовка. Вона також несе в собі ідею не лише підготувань, а саме програмування добробуту та врожаю на майбутнє»

Почнемо ми з головного святкового символу – дідуха(можливі варіації в залежності від регіону: колядник, коляда, сноп-рай, дід, король).

Дідух мав сакральне значення й був основною окрасою дому. Не ялинка, а саме дідух традиційно прикрашав кімнату.

Дідух. Майстриня Ольга Сахно

Дідух – дідівський дух, уособлення духів попередніх поколінь роду, які, як вірили люди, захищали оселю.

Коли жали жито, то останній сніп (інколи перший) залишали незмолочении й зберігали у клуні. З нього пізніше виготовляли дідуха (подекуди використовувати пшеницю). Висота різдвяного атрибуту сягала 1,5–2 метрів.

Дідух

Суспільне Чернігів

Дідуха освячували в церкві на Спаса, а на Святвечір господар мав занести його в дім та встановити на покутті біля ікон.

Дідухи

Суспільне Львів

Україна здавна славиться хліборобством, тож не дивно, що головні обряди й звичаї тут повʼязані з житом й пшеницею.

Як-от і наступний важливий святковий атрибут – кутя, традиційна ритуальна страва (можливі варіанти назв: коливо, канун, сочиво, сить). Окрім того, це ще й дуже давня страва, згадки про яку є навіть у стародавніх літописах.

Ця страва також повʼязана з вшануванням предків. За однією із версій, кутю готували для духів пращурів, ставили на покутті та залишали на ніч. Покуття застеляли запашною соломою.

Багата кутя – ще одна назва передріздвяної вечері.

Фото: Кутя. Depositphotos

Традиційно каша готувалася з зерна. Звідси і назва, що в перекладі з давньогрецької означає «варене зерно». Господині поєднували різноманітні інгредієнти, наприклад мед, мак та горіхи.

Кутю варили в окремому горщику, призначеному тільки для святкової каші, або ж купували новий.

Глиняний посуд для святкового столу Тараса Пошивайла

Урядовий курʼєр

Не одне століття кутя залишається обовʼязковою стравою на святковому столі. А рецепти нерідко передаються з покоління в покоління, й кожен має особливу «родзинку» у своїй куті.

Коли вже згадали посуд, то варто й розповісти про ще один невідʼємний атрибут на святковому столі – свічник-трійцю.

Свічник на три свічки («свічник-трійця»), Івано-Франківська обл. Кін. ХІХ ст. Дерево, фарби; вирізування, столярна техніка, розпис

Колекція Музею Івана Гончара

Особливий підсвічник називали трійцею, виготовлені переважно з дерева або кераміки. Як і інші автентичні українські вироби, майстерно виконані трисвічники були особливою прикрасою з сакральним сенсом.

Свічник-трійця, Івано-Франківська обл., кін. ХІХ ст. Дерево, фарби; вирізування, токарна техніка, столярна техніка, розпис

Колекція Музею Івана Гончара

Без свічки не сідали вечеряти. Свічки стояли на столі впродовж всіх зимових свят. Та звісно, свічка що горить мала й обрядове значення. За однією з версій, вогонь свічки вказував шлях духам предків.

Ще однією особливою й обовʼязковою прикрасою дому був соломʼяний виріб під назвою «павук».

Солом'яний павук. Робота сучасних майстринь. Київщина

Колекція Музею Івана Гончара

Плели таку незвичайну прикрасу безпосередньо перед Святвечором. Менші геометричні фігурки привʼязували до більших й всю конструкцію чіпляли біля покуття чи над столом за кінську волосину (пізніше тонку нитку).

Чому така назва? Точної відповіді немає. Існує думка, що прикраса схожа на павутину своїми рівними геометричними формами. Але це лише здогадка. В будь-якому разі «павук» захоплює своїм виглядом. В давнину він вважався оберегом оселі.

Фото: Катя Москалюк

Дідух, соломʼяний павук, трисвічник – автентичне українське наповнення святкового дому. Окрім того, стелили святкові вишиті рушники та скатертини, робили витинанки.

Витинанка

Матеріали з книги: Станкевич М. Українські витинанки. — К., 1986. Скарби України

Дім приводили до ладу й очищали від бруду. Господар лагодив несправності, господиня дбала про чистоту. В кожного були свої задачі.

На стіл клали солому, а долівку дому вистилали сіном. Оскільки українці завжди мали свої давні обряди, дуже важливо було дотримуватись їх і в один із найважливіших періодів. На столі мало лежати зерно під скатертиною – на врожай і багатство. По кутках столу часник – для здоровʼя родини та худоби й на захист від злих сил.

Господині за можливості купували до Різдва й новий посуд.